Хто написав ці слова?
Я, саме я!
Коли я писала їх в 2017 році, я ще не знала, що через кілька місяців я захочу стати мінімалісткою. І, напевно, я б нею не стала, якби не цей
“період ненажерливості”.
Так я називала часи, коли я просто “жерла” речі - відрами, вагонами!
Після переїзду з Донецька в Київ та початку першого декрету я відчула, що я маю займатися якимось блогом. Найпростішим варіантом був блог, коли тобі присилають шмотки, а ти їх береш та пишеш постики. Тут повпливало й оточення: мені здавалося, що “всі зараз так живуть”. Плюнь - попадеш в блогерку, яка пре посилки з китайських магазинів, бо їй щось “прислали на обзор”.
Але оточення не винне у тому, що я почала гребти косметику та одяг і собі.
Тут на мені немає жодної речі, яку я купила б. Всі - “прислані”.
На цьому фото також: навіть окуляри “прислані”!
Це все доводило до несвідомого ставлення до речей. Спочатку я брала “корисне” - ну от хоч би окуляри для зору. Але ж потім…
Я брала речі просто так.
От мені захотілося відтворити стиль 70-х, наприклад. Чергова пропозиція від магазинів - і я обираю речі просто ЗАРАДИ ОДНИХ ЦИХ ФОТО.
Я більше ніколи не вдягну їх (окрім джинсів, вони виявилися непогані).
Але ж був не тільки одяг!
- Китайський мотлох - модні візочки для “організації” косметики.
- Сама косметика.
- Органайзери для дрібниць. Саме про оцей я написала ті самі слова, що процитувала 5 сторіз тому.
Думаю, по самій речі видно, що я в цей період життя взагалі не думаю. Я просто йду за стереотипами.
Як це змінилося? Розповідаю про це тут.
А тут розповідаю, у чому радість життя із малою кількістю речей. Це дуже просто та приємно, в цьому пості навіть завдання є!