Мінімалізм: життя ДО та ПІСЛЯ. Як все змінилося?

Уявіть собі життя без мінімалізму ... Ні, краще не уявляйте! 7 років тому я ще жила таким життям, і досі все прекрасно пам'ятаю!

⠀

Розповім про всі недоліки життя НЕмінімаліста... та про всі зміни, які, на щастя, зі мною сталися.

1. БУЛО: Шопінг щовихідних.

Погано жити – купи сукню.
Гарно жити - купи сумку.
Посварилася з кимось - купи джинси.
Щось добре сталося - купи прикрасу.
Сумуєш - купи светр.
Пишаєшся собою - купи костюм.

Це полегшує життя? Ні, стає тільки гірше, бо сукня, прикраси, джинси – не ліки. Навіть не вітамінка. Це підміна. Це ще гірше, ніж алкоголь: ілюзія того, що все покращилося, триває зовсім мало, і "похмілля" потім переноситься ще важче.

⠀

Тоді це було елементом гордості – де я була? Ходила по магазинам! = "можу собі дозволити".

СТАЛО: майже зовсім без шопінгу

Є здорові способи жити:

Погано жити - виправ це: розвивайся, змінюйся, змінюй.
Гарно жити - радій цьому. Речі тут не грають жодної ролі.

Зараз у мене не вистачає часу на саморозвиток, зустрічі з людьми, яких я рада бачити, справи, які я хочу робити. Я так радію, що на всі ці справи та зустрічі я можу збиратися швидко, бо в мене мало речей. Який шопінг? Щоб все знову зіпсувати?

2. БУЛО: Відчуття неповноцінності.

Речей багато... але немає, що вдягти.

Речі нові... але Маша має новіші.

Тоді весь час треба було за чимось гнатися, інакше не встигнеш, не впишешся. Я вважала, що в мене завжди під рукою має бути одяг, який можна вдягти та піти на тиждень моди. І бути там найцікавішою.

СТАЛО: Невпевненості немає, коли ти живеш своїм життям.

Зараз я не женуся ані за чим. Бо я ВСТИГЛА. Я встигла бути собою, мати улюблену справу свого життя, орієнтуватися лише на власні бажання та ідеї. Я впевнена у кожній своїй речі, бо свідомо обрала найкращі й залишила в своєму житті тільки їх.

3. Було: Жадібність

Тоді я мала сотні речей, і мені цього було справді мало. Хотілося більше, більше... Так буває, коли мотлоху багато: ти перестаєш взагалі об'єктивно оцінювати речі. Здається, що вони втрачають цінність відразу ж після покупки.

СТАЛО: цінність малого

Зараз я маю 33 речі у гардеробі, і всього лише 128 речей в цілому... і мені справді цього багато. Бо кожна - цінна. Кожна - має значення та сенс. За кожною потрібен догляд. І це правильно та важливо.

4. БУЛО (по-чесному): не дуже високий рівень розвитку.

Тоді смішними здавалися банальності на кшталт "мені потрібні штани - такі самі, як є, але інші". Мені здавалося правильним, коли казали "кожна жінка повинна мати маленьку чорну сукню/ білі кеди тощо". Я складала списки того, що я "повинна мати". І мала! В принципі, увесь мій час був зайнятий лише цим. Який розвиток?

СТАЛО: Важливе те, що не стосується речей

Зараз я взагалі не говорю про одяг, про речі, це не тема для цікавої розмови. Я знаю, що цінні речі насправді вміщуються в один рюкзак, коли ти збираєш найцінніше - свою родину - та біжиш від брацьких ракет. І майже всі ці цінні речі можна кинути, аби тільки врятувати те, без чого не жити. Тому в мене звільнилася купа часу: для допомоги іншим, для розвитку, для роботи над собою.

5. БУЛО: Зарозумілість.

Так, я була такою:

Невеликий готель? Фу, навіть не буду розглядати.
Постояти в автобусі? Боже, за кого ви мене маєте.
Не купити нову сукню на захід? Я що, бомж???

Тоді це все було катастрофою. Мені завжди треба було "5 зірок". Максимум їжі, максимум речей, максимум послуг. Так буває, коли думаєш тільки про речі. Потрібен лише люкс, бо все інше в тебе вже є.

Стало: Приймати те, що є. Із вдячністю.

Зараз мені подобається брати менше, займати менше місця, мати мінімум, щоб вистачило сил та часу насолоджуватися життям. Я приймаю від нього все, що є. Тим більше, що навіть цей мінімум може зникнути, бо, на жаль, в світі все ще існує країна за порєбріком.

6. Було: Постійні стреси.

Тоді чомусь було так, що кожен намагався дати мені більше речей. Коли ти - мінімалістка, кожен хоче навчити тебе життя. І кожен вважає, що:

ти потребуєш більше речей, але боїшся про це сказати;
ти просто жартуєш, насправді ти не можеш жити із мінімумом;
ти просто мало заробляєш, але соромишся це визнати;
ти ось-ось передумаєш, тому тобі потрібні речі, які тебе втішать.

Я сварилася. Я доводила. Я засмучувалася. І мало хто розумів мене: перше ж свято - і на тобі, подарунки "від чистого серця". Труси, годинник, чайник, вазочка.

СТАЛО: більше спокою.

Зараз мені простіше та спокійніше. Таця, віник та годинник з зозулею в подарунок? Ні, заберіть назад. Я ціную свій простір. І я розхламлюю не тільки речі, зайві стосунки теж.

Чи простіше це? Мені здається, що так. Складно перебороти в собі бажання все приймати. Але легко жити без цього вічного вантажу - зайвих речей та зайвих людей. Трошки про розхаращення життя розмовляємо тут, зазирніть в ці ідеї!

Зараз подумайте: яким би стало ваше життя, якби у вас стало менше речей? Що б ви могли робити? Про що мріяти? Чому приділяти час? Можливо, настав момент, коли треба все ж почати розхаращуватися?

Я допоможу!

Свій шлях до ОПТИМАЛЬНОГО МІНІМАЛІЗМУ та порядку, що ніколи нас не покине, я записала та виклала у своєму вичерпному курсі "Книга твого дому" (теорія + робочий зошит). Це ваш особистий помічник, якого я командирую до вас: