Коли ми виїхали з Донецька в 2014 році, я була дууууже розумна. Я писала практичні списки речей, що треба взяти із собою, якщо і вам раптом доведеться втратити дім. Ліки, документи, светр з оленями та 5 рушників... Хоч на стіну вішай!
Але потім я зрозуміла, наскільки була неправа! Бо навіть коли є все, що важливо для життя, не вистачає головних речей!
Мені не вистачає досі: фото мого дому, щоденника моєї юності, листів від першого кохання, моїх дитячих віршів. Це взагалі не важливо для життя, тому було просто кинуте вдома. Але саме це
- робило те життя МОЇМ.
- доводило, що я БУЛА.
- показувало мої сліди.
Більше того, відсутність таких речей створює захламлення: ми намагаємося компенсувати їх, заповнити порожнечу, тому набираємо що попало.
І все одно живемо незручно. Бо будь-яке шопопало - все одно НЕ ТАКЕ.
Нам важливо виживати, це правда. Але нам важливо донести світові, що ми існували, відчували, наші проблеми не були придуманими, наші травми не були перебільшеними. Ми мали значення.
У Швеції існує поняття "прибирання, як востаннє". Воно передбачає, що ти лишаєш по собі коробку тільки із тим, що викличе у рідних посмішку та приємні спогади.
Мені це не подобається! Це класний метод, але я вважаю, що він потрібний не для тих, хто залишиться після, а для нас, хто все ще тут. Є важливі речі, які варто не залишати по собі, а робити нашим життям зараз. Тому я розклала "щведське прибирання, як востаннє" на "українські" схеми. Збережіть їх. А потім негайно виконайте!
Прибиремо, як востаннє?
"Прибирання по-шведськи" - метод Маргарети Магнуссон: наші близькі не мають розбирати хламовники із вазочками, пильними алое та заскорузлими банками. Тому для них треба лишити коробку лише приємних речей. Як вам таке?
Мені це не дуже подобається, особливо після 24 лютого 2022 року. Тому пропоную перекроїти "шведське" прибирання на українське! Зробити все те саме...
...Але не для того, щоб ці речі комусь лишити...
А для того, щоб жити серед них!
Головне питання по-шведськи: чи стане хтось щасливішим, якщо я залишу цю річ у будинку?
Головне питання по-українськи: чи стану я щасливіше, якщо залишу цю річ:
- чи варта вона моєї історії?
- чи може вона щось важливе розповісти про мене?
- чи зможе про мене щось приємне нагадати?
Так? Залишаємо її!
Ніт? Геть її!
У мене у планері Порядок мого життя є навіть окремі поради, щоб знайти та правильно організувати дійсно важливі для нас речі. Після них вдома залишається лише те, що потрібно: економите сили на прибиранні, економите гроші на впорядкуванні, органайзерах та ремонтах. А головне - стаєте центром свого ідеального всесвіту, що організований саме для вас! Замовляйте просто зараз, почніть зміни вже завтра, планер приведе вас до гармонії із мінімальними (та приємними) зусиллями!
З чого починати?
Чашки? Гардероб? Плюшеві ведмеді в кутку?
Рухаємося від неважливого до важливого.
Спочатку гардероб. У одязі та взутті так мало значущих речей. Весільне плаття, щасливий костюм із улюбленої роботи та перші повзунки (і ті, швидше за все не ваші). Все інше навряд має якусь таємну душу. (Якщо хочете, скину статтю "5 причин, чому розхаращення будинку треба починати з гардеробу" - пишіть "хочу статтю").
Далі книги, прикраси, інструменти, речі для роботи. Тут буде багато важливого, але ж не все?
І тільки тепер – найцінніші речі – пам'ятні подарунки, щоденники, сувеніри, фото.
Як діяти?
Розбираємо категорії речей у власному темпі.
- Моя стратегія - речі мають допомогти зробити моє життя кращим.
- Моя мета - відразу почати жити в чистому, красивому, організованому просторі.
- Мої дії:
- Зберігаю найкращі речі – запам'ятовую найкраще.
- Позбавляюся найгірших речей – відпускаю найгірше.
Мій результат: залишаються найкращі речі (що логічно) і навряд чи їх буде багато. Невимушений мінімалізм. Профіт!
Нащо це мені?
Коли ми кажемо "прибирання, як востаннє", таке враження, що ми думаємо про відхід у засвіти. Якось песимістично?
Але насправді таке прибирання – це життя. Ми живемо і вже зараз залишаємо навколо себе речі, сповнені сенсу. Бо той сенс потрібен перш за все нам. Це ж ми живі, і ми живі зараз. А те, як буде потім, не так цікаво, правда?