Ми живемо в темряві суцільного терору, коли ракет літають просто крізь наші душі. Але це не зламало нас, а лише навчило. Навчило бути НАМИ. Українцями.
Я дуже радію цьому. Ці кошмарні місяці допомогли мені назавжди розхламити відчуття меншовартості та отримати непереможну гордість за свою країну. Нехай це буде річ номер 0.
А є ще 19. 19 речей, які пішли з мого життя назавжди.
1. Прокрастинація.
Я, як людина-ваги (це не про знак Зодіаку, це про склад характеру - я завжди маю дві чаші, і вони ніколи не стоять рівно!), не вмію щось робити без попереднього довгого копирсання. Точніше не вміла. Тепер вмію:
- швидко збиратися;
- швидко вирішувати;
- швидко обирати.
Ставка - на найкраще відразу. Що буде найкращим для мене? От це й роблю!
2. Цінність речей.
Виявилося, що все цінне - не речі. Все, що потрібно, - маленькі ручки, які тримаються за тебе, близькі люди поруч. А ну і тривожна валіза, так. Вона також.
Колись писала свої 10 причин, чому так класно мати мало речей. Ось вони.
3. Забування про себе.
Тепер я вмію оточувати себе найкращими умовами відразу. Життя звузилося дуже сильно - і у питанні житлоплощі, й у питанні часу. У всіх нас всього МАЛО. І дуже прикро, коли таке обмежене життя ще й має погані умови для нас. Якщо ми вже його й живемо, то відразу - в максимально добрих умовах, які зараз тільки можливі.
Я навіть свою систему порядку змінила. Тепер першим кроком йде не повільне розхламлення, а стрибок з російського корабля на український бал: спочатку оточуємо себе найкращими речами, потім вже поступово виганяємо в трусах на мороз увесь мотлох. Нам потрібна перемога відразу, з першого ж кроку. Навіть у справі порядку.
А ще я тепер вмію:
- Не витрачати час на розмови, які лише забирають енергію. Ціную свої ресурси.
- Не спілкуватися з тими, хто не вартий того, щоб із ним ділили час. Ціную свій час.
- Навіть не зустрічатися з тими, кого не хочу бачити по будь-якій з причин. Ціную свій спокій.
- Переривати нецікаве. Ціную свій мозок та свою душу.
Ставлення до речей?
Це лише “робітники”. Вони або гарно працюють, і тоді я їх утримую. Або їх звільнено.
Після 24 лютого:
- Плювати на ціну. Хоч люкс, хоч преміум, у бомбосховищі все єдине.
- Неважливо, що з чим носити. Всі ці тригодинні підбирання образів - справа для тих, в кого більше немає чим зайняти ці години.
- Неважливо, де купити шкіряні штани, червоне пальто чи померанчеву сумку. НЕ ДО НИХ. Так тупо думати про це, коли тобі пише біженець, якому потрібно на твоєму складі взяти куртку. БУДЬ-ЯКУ. Просто теплу.
- Не треба нікого копіювати. Це тупіше навіть за пошуки якихось речей. Якщо хтось копіює мене, це викликає лише подив. НАЩО?
А що тепер цінно?
- Чесність. Якщо ти мені не потрібен, я тобі про це скажу, вибач.
- Допомога. Якщо ти зараз не допомагаєш хоч якось, хоч чимось… нащо ти взагалі?
- Принципи. Неможливо однією рукою донатити на ЗСУ та купувати в Метро, яке не пішло з Росії.
- Солідарність. Дуже ціную тих, хто залишився. Тих, хто поруч. Тих, хто готовий допомагати.
- Етика. Все ще можна хизуватися сумками Шанель та подорожами в Париж. Але чи етично? Для мене ні.
Що скажете про всі ці пункти? Які вміння у вас?