Розповім про мої особисті БУЛО та СТАЛО в житті.
Було.
Дуже великі захаращення. Столи, полиці, підвіконня – все в сувенірних слониках та балеринках… "Маю оточити себе гарними речами!".
Стало.
Жодного декору, окрім картин, які я намалювала власноруч, та декількох функціональних дитячих поробок (накшталт підсвічників). Зараз якщо я бачу декор, що явно наляпаний просто заради декору, мене можна зв'язувати: інакше я знайду спосіб вирватися, схопити, викинути це. Вважаю, що краса життя - в:
- його зручності, коли тобі не треба багато прибирати;
- його простоті, коли бетонні вазони та гіпсові голови не відволікають уваги;
- його безпеці, коли ти можеш пройти по дому, і на тебе не впаде жодного керамічного слоника (в 2022 році я зрозумію, що всі ці слоники дуже гарно прилітають в голову при обстрілах).
Як та чому я змінилася?
- Я пережила початок війни ще у Донецьку, коли їдеш, кидаючи усі… Спогади – це не речі. Краса - це не голови й не слоники.
- Я побачила, як чудово дихати, коли пил по кутах не складається у слово "алергія".
Було.
Одяг купувався на 2-3 випадки. В мене було 5000 речей, і я постійно купувала нові. В мене було 6 шаф, забитих одягом під самий дах. Між вішаками не можна було просунути палець.
Стало.
Спочатку 100, потім 50, потім 36 речей на усі сезони. Шафа (одна на всю родину) розправила плечі.
- Я люблю свої речі.
- Я знаю, що вдягти - кожен раз, кожен день, навіть якщо немає світла, й одяг треба шукати наосліп та навпомацки.
- Я впевнена в своїх речах - якщо вони залишилися в шафі, то вони вже точно улюблені.
Як та чому я змінилася?
Я втомилася від:
- Невпевненості у своєму одязі - коли він купується постійно, він швидко втрачає цінність, вічно м'ятий, і я не можу розраховувати на ці речі.
- Вічних пошуків, що вдягнути, - якщо одягу вистачає на жіночий загін у літньому таборі, ти нізащо не знайдеш “ту саму смугасту кофтинку”.
- Вічної гонитви за трендами - так, я накупила багато, але ж то було вчора, а сьогодні вже все змінилося.
- Вічних змагань: коли ти купуєш багато речей, ти мимоволі стаєш зацикленою на них, тому бачиш, що вдягають інші, що вони носять... І, ясна річ, не все із цього в тебе є. А тобі треба ВСЕ!
Було.
Мільйони стереотипів. "У кожної жінки має бути…". "Пішла за сукнею, купила сумку, тепер потрібні туфлі та капелюх". Ну це ж смішно! Ну всі ж так живуть!
Стало.
Життя за чужими стереотипами - не моє життя. Єдиний критерій вибору одягу – мій особистий смак (хтось вважає, що він поганий? Ну то й що?).
Єдине правило: мало - значить добре.
Як та чому я змінилася?
- Я втомилася. Гнатися за "новими колекціями" - той ще атракціон.
- Я втомилася ще раз. Коли кількість речей постійно прирастає, з'являється дуже багато турбот - прибери, розклади, доглядай, турбуйся, переживай, якщо речі дорогі, і щось може їх зіпсувати...
- Я не хотіла, щоб щось стороннє диктувало мені, як жити. Якщо я вже слідую за чужими стереотипами стосовно речей, то чому б тоді не стати стереотипною наскрізь: "кожна жінка має прибирати", "гарна мати - та, що все життя присвятила дітям", "я маю бути зразковою господинею". Щось тут не так? Ну так чому тоді з іншими стереотипами все так?
- Я побачила, що моїм життям керую не я, а мода, чужа думка, реклама, продавці, знайомі.
Я скорочувала речі дуже поступово. От тільки зараз я дійшла до своєї стратегії "оптималізму" - це оптимальний мінімалізм, коли в тебе є все, що треба... і НЕ БІЛЬШЕ.
Скорочення речей може бути швидким, але якщо поспішати, можна не помітити, як ви почали діяти на автоматі та викидаєте потрібне. Я пропоную послідовний підхід - наприклад, розтягнутий на комфортний рік. Для поступового розхаращення будинку та життя створений мій авторський планер "Моя книга порядку". Він підказуватиме, які речі потрібні, а які ні: протягом року, спокійно, послідовно, з акцентом на найактуальніші речі на цю пору року. Подивіться зміст планеру та замовляйте його тут! 97 сторінок корисних схем та робочих листів для того, щоб ви дійшли до вашого персонального оптимального мінімалізму!