Ситуація 1. "Вимушений" мінімалізм
Ви не можете собі дозволити якісь речі. Просто фізично. І ви вирішуєте: ну й добре, буду мінімалістом. На зло мамі відморожу вуха, так.
⠀
Насправді, це непоганий шлях. Економія може підштовхувати до мінімалізму. Але коли ви це робите вимушено, бо іншого виходу немає, оце буде точка, до якої ви йдете, стиснувши зуби. І кому це сподобається?
⠀
Та ви зненавидітимете той мінімалізм! Для вас це не мінімалізм, а дефіцит, тому ви:
- зірветесь за першої ж можливості,
- зміните принципи життя відразу, як справа налагодиться,
- будете злитися,
- завжди купуватимете зайве, якщо є хоч найменший шанс - хоч дві картоплини замість однієї.
Ситуація 2. Лицемірний мінімалізм.
Ви дізналися, що це модно. І ви робите мінімалістичний манікюр. І ремонт у скандинавському стилі. І пропагуєте відмову від пакетів. Але це не ваша ідея. Ви не живете цим.
В чому проблема? Ви брешете самі собі. Відповідно, ви відчуваєте стрес через те, що:
- Ви якась не справжня людина, і це помітно.
- Ви живете не своїм життям.
- Вам весь час треба тримати оцю марку, інакше вас розкриють.
Ситуація 3. Наслідувальний мінімалізм.
Вам хтось подобається і ви вирішуєте бути, як він. Або ще гірше: вам хтось не подобається, і ви вирішуєте бути КРАЩЕ за нього. Цей умовний "він" - мінімаліст? Тю, і що таке ви теж! "Він" ходить з еко-сумкою? Ви пошили собі 10! (З поліестеру). У нього 3 речі? У вас одна! Ось цей халат у квіточку і взагалі все.
⠀
В чому проблема?
Насправді ви – не мінімаліст. Ви ненавидите і ту людину, і мінімалізм і себе. Таке враження, що хтось завжди на крок попереду, а ви живете, просто його копіюючи.
***
⠀
Якщо мінімалізм – не ваше, це нормально. Якщо у вашому житті має бути 128 тисяч суконь, ковзани та парашут, то… це ваше життя. Мінімаліст вас не засудить, бо осуд – мотлох. А його мінімаліст не має.
⠀
Мінімалізм – це ваше? Точно?
Можете себе перевірити, читайте мої роздуми про мінімалізм, можливо, це ваше.